Вітаємо всіх Андріїв та Андрійовичів нашої родини.
(як свідчить наступна новина найпопулярніше ім'я у нашій родині
невелика довідка про свято: День святого Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.
В народі ще це свято називають Калита. Він вважається парубочим святом. Напередодні, себто 7 грудня, дівчата вже мали змогу визначати обрядодіями свою покровительку - Катерину. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя.
До прийняття християнства це свято називалося Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова "календи". Очевилно, ми маємо спарву з молодіжними вечорницькими зібраннями, які започаткувавшись 1 грудня, носили спільну назву Калити й тривали до Різдва - періоду повороту сонця на весну. В цей час найбільше вдавались до заклинань, завбачення майбутньої долі й ритуального кусання "калети".
Натомість первісну назву християнство замінило на святого апостола Андрія Первозванного.
На Андрія жінки не пекли хліба, не шили і не пряли.
В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права - єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.
Удосвіта напередодні Андрія дівчата йшли до криниць, щоб набрати води в рот і замісити на ній борошно. За цим стежили хлопці, щоб розсмішити дівчат. Тоді останні зверталися з проханням не заважати, за що парубки вимагали відкупної - макітру вареників, котрі мали обов'язково бути на "андріївській вечері". Давши згоду, дівчата приносили воду, замішували тісто й гуртом випікали по дві кукілки (для себе й судженого). Ввечері, поклавши серед світлиці на невеличкий ослінчик або ж заслінку парну кількість балабушечок, впускали пса, якого цілий день тримали впроголодь. Чию хлібину собака з'їдав першою, та якнайскоріше вийде заміж; коли ж обнюхував і "перескакував" до інших - тій юнці цього року шлюб не світить, а коли забирав їство і біг в закуток - вийде на чужині.
Нерідко робили з клоччя дві свічки й підпалювали, приказуючи :
-Андрію-добродію, допоможи мені долю відшукати!
Якщо свічки згоряли рівномірно, прихилившись ода до одної, то це ознака щасливого шлюбу, а коли розхилялися - на неприємну сподіванку. Потім знімали взуття з лівої ноги й від столу почергово міряли доріжку до порога : чий чобіт перший стане на нього - та найскоріше вийде заміж.
Цікавиться дівчина ще й тим, хто буде її чоловік, якої вдачі та якого фаху? Щоб це вгадати, вона посипає на долівку трохи пшениці, наливає в мисочку води і ставить люстерко. Коли все вже готове, впускає півня і слідкує за ним : якщо півень нап'ється води - чоловік буде п'яницею, клюне пшениці - господарем, а як гляне в люстерко -- паничем і ледарем.
Цікаво ще знати, як будуть звати чоловіка? Виходить дівчина на вулицю і питає першого зустрічного чоловіка, як його звати. Так і майбутнього чоловіка зватимуть.
А ось ще деяка частина тих фантазій, які колись придумали українські представниці прекрасної частини людства.
Ворожіння на балабушках. Дівчата печуть невеликі круглі тістечка із білого борошна. Носять воду для випічки обов’язково з криниці, але не відрами чи горнятками, а... ротом. Треба нести так, щоб хлопці не бачили. А юнаки, в свою чергу, часто веселяться, організовуючи варту біля кожної криниці. Ото вже сміху тоді буває!
Коли тістечка спеклися, дівчата їх позначають, щоб можна було зрозуміти, де чиє. Тоді впускають у дім голодного кота, який і вирішує їхню долю: котра першою вийде заміж. Якщо кіт відкусив лише шматочок балабушки, то буде дівчина самотньою довго.
Ворожіння на книзі. Ставлять питання, беруть книгу, загадують номер сторінки, рядка (до 3-х разів) і читають відповідь. Кажуть, що найліпше ворожити на творах сучасних українських письменників.
Як наші предки визначали, коли дівчина вийде заміж? За допомогою обручки. її підвішували на волосині тієї юнки, яка хотіла знати відповідь на це запитання. Опускали перстень у склянку, наполовину заповнену водою, чомусь тричі стукали об дно. Потім піднімали до країв посудини і рахували, скільки разів обручка, обертаючись, стукала по склянці.
Ворожили колись і на трьох однакових тарілках. Під кожну з них дівчата клали обручку, носовичок або копійку. Тоді й дізнавались, чому вийдуть заміж — з кохання, примусу чи розрахунку.
Додумались навіть ворожити на сон. Для цього треба поставити під ліжко склянку з водою, а на неї — олівець. Тоді, за задумом, вночі має приснитись, начебто дівчину ведуть через міст. Найголовніше — не спати безпробудно і придивитись до того, хто веде.
Також для викликання віщого сну дівчата кладуть під подушку дзеркальце — прохід думок у потойбічний світ.
Насправді, не лише українці ворожать у ніч на Андрія. Наші слов’янські сусіди теж щиро вірять у здатність цього святого пов’язувати закохані серця. Вважають це свято початком циклу Різдвяних свят, тому, як і ми, мають свої фантастично-магічні обряди.
Але хіба хтось може зрівнятись із вигадливістю українців?! Тому в нас період Новорічних свят набагато яскравіший. Тож будьмо раді, гордімося за багатство нашої культури і веселімось!
|
